Новини та прес-релізи

Міжнародний республіканський інститут разом з Соціологічною групою «Рейтинг» провели фокус-групове дослідження «Життя на деокупованих територіях очима мешканців: проблеми відбудови та пріоритети майбутнього розвитку».

Ключові висновки: 

• Мешканці, які залишились під час окупації, та повернулись після деокупації, були вмотивовані однаковими причинами – наявністю родини, приватної власності, роботи  та емоційним  зв’язком з домом. Обидві групи зазначають про страх перед небезпекою в окупованих населених пунктах, але його рівень виявився меншим, ніж перед невідомістю міграції.

• Мешканці стикаються з відсутністю базових ресурсів та життєвих умов, але демонструють стійкість і бажання відновлювати громади.

• Економіка відновлюється повільно, зокрема існує брак робочих місць, підприємства залишаються зруйнованими. У медичній сфері існує нестача персоналу, обладнання та доступних аптек.

• Серйозними перешкодами для відновлення є замінування територій та близкість до фронту. 

• Пріоритетами відновлення є комунікації, дороги та житло. Масштаби допомоги іноземних донорів залежить від відомості регіону. 

• Навчання залишається дистанційним або змішаним через відсутність належних укриттів, частина шкіл закрились через брак учнів та міграцію.

• Більший інтерес до участі у процесі відбудови демонструють старші учасники, тоді як у молоді простежується менший інтерес, зокрема через відсутність навичок та часу.

• Небажання долучатись до процесів відбудови пов’язане із недовірою до місцевого самоврядування та переконаннями, що відновленням мають займатися спеціальні організації та люди.

Методологія

Дослідження було проведено Соціологічною групою «Рейтинг» від імені Центру аналізу та соціологічних досліджень Міжнародного республіканського інституту. Загалом було проведено 8 фокус-групових дискусій з жителями деокупованих територій: 4 фокус-групи з мешканцями, що залишались під час окупації  та 4 фокус-групи з тими, хто повернувся після деокупації. Деокуповані території були поділені на два  регіони. До Регіону І увійшли Київська, Чернігівська та Сумська області. До Регіону ІІ увійшли Харківська, Миколаївська та Херсонська області. Фокус-групові дискусії були проведені у серпні 2024 року. Дослідження було проведено за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). 

 Всеукраїнське соціологічне опитування Міжнародного республіканського інституту (IRI) свідчить, що більшість населення впевнене у перемозі України у війні з росією та про підтримку повернення всіх втрачених територій. 

• Українці оптимістично налаштовані щодо перемоги над росією, зокрема, про віру у перемогу зазначили 88% громадян.
• Опитування також показало, що 71% громадян вважають, що Україна повинна відвоювати всі втрачені території. Крім того, 64% українців готові взяти на себе більший тягар війни, зазначивши про підтримку підвищення військового збору з 1,5% до 5%. 

Методологія

Це опитування проводилося соціологічною групою «Рейтинг» на замовлення Центру аналізу та соціологічних досліджень Міжнародного республіканського інституту по всій Україні (крім окупованих територій Криму та Донбасу) у період з 27 вересня по 1 жовтня 2024 року методом телефонного інтерв'ю з використанням комп'ютера (CATI) на основі випадкової вибірки номерів мобільних телефонів. Всього було опитано n= 2,000 мешканців України віком 18 років і старше.  До вибірки не включені громадяни, які наразі перебувають за межами України. Отримані дані опитування зважено за регіональним та віковим показниками з використанням даних Державної служби статистики України на 1 січня 2022 року.  Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95 для кожного показника не перевищує +/-3,5 відсоткових пункти. Коефіцієнт досяжності респондентів – 7%.  Опитування було проведено за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). 

28 жовтня 2024 року КМЄС представила результати загальнонаціонального опитування громадської думки, проведеного соціологічною групою «Рейтинг» на замовлення Місії. Презентовані в прес-центрі Укрінформу, результати стосувалися рівня довіри громадян до правоохоронних та судових органів, ставлення до реформ та підтримки ЄС у цих сферах, а також ключових джерел інформації, на які покладаються українці. На заході виступили голова КМЄС в Україні Рольф Хольмбо, директор групи «Рейтинг» Олексій Антипович, директор Департаменту комунікації Міністерства внутрішніх справ Мар'яна Рева та заступник керівника відділу з питань протидії інформаційним загрозам національній безпеці Центру протидії дезінформації Кирило Вікторов. 

Довіра до органів сектору правопорядку та судів  

Згідно з опитуванням, Національна гвардія України має найвищий рівень довіри серед правоохоронних органів: 86% респондентів висловили довіру, порівняно з 72% опитаних у 2023 році. За нею йде Служба безпеки України - 73%, що має нп 14% більше довіри, ніж у минулому році.  

Іншим інституціям, таким як Державна прикордонна служба, довіряють 54%, при цьому 42% респондентів їй тією, чи іншою мірою не довіряють. І Національна поліція, і Міністерство внутрішніх справ мають по 48% довіри, не довіряє їм 51% та 38% опитаних відповідно. Рівень довіри до Національної поліції дещо знизився: у 2023 частка тих, хто довіряє Національні поліції становила 56%.

Державному бюро розслідувань довіряють 45%, а 50% висловлюють недовіру. Національне антикорупційне бюро, Генеральна прокуратура та Державна митна служба мають приблизно однаковий рівень довіри (близько 33%), тоді як понад 60% не довіряють цим інституціям. 

Нарешті, найнижчий рівень довіри до судової влади: лише 25% висловлюють довіру, а 72% - недовіру.  

Ставлення до реформ та підтримки ЄС  

Опитування показує, що 74% респондентів вважають боротьбу з корупцією найбільш важливою реформою. Реформи у сфері національної безпеки, оборони та судової системи також отримали по 36% підтримки, тоді як реформи поліції та митниці є пріоритетними для 10% респондентів.  

Найкраще опитані українці оцінили проведення реформи цифрової трансформації: повністю або скоріше задоволені нею 66% респондентів; ще 20% незадоволені. 13% опитаних було важко відповісти. Підтримкою гендерної рівності задоволена половина респондентів, незадоволені близько 30%. Ще 21% не визначились з відповіддю. Реформа національної безпеки продемонструвала баланс: 46% задоволених, 47% незадоволених і 7% не визначилися. Реформа поліції незадоволені 57% опитаних, однак 40% - задоволені. Митна реформа отримала 56% незадоволених, 30% задоволених і 15% не визначилися. Найнижчу оцінку отримала судова реформа - 73% незадоволених і лише 21% задоволених, тоді як антикорупційні зусилля отримали найнижчу оцінку - 15% задоволених і 84% незадоволених. 

Що стосується підтримки з боку ЄС, то допомога деокупованим територіям (43%), підтримка у розслідуванні воєнних злочинів (38%) та забезпечення справедливого правосуддя (31%) є одними з найбільш актуальних сфер для України, а боротьба з корупцією лідирує з показником 62%. Важливо, що опитування також показує, що серед цих пріоритетів підтримка ЄС на деокупованих територіях вважається найбільш ефективною - 48% респондентів оцінюють її позитивно, а підтримку у розслідуванні воєнних злочинів вважають ефективною 38% опитаних. 

Джерела інформації  

Згідно з опитуванням, Telegram є найпопулярнішим джерелом інформації для 47% респондентів, далі йдуть YouTube (26%), «Єдиний марафон новин» (21%), а також розповідей очевидців подій/знайомих та офіційні державні джерела (обидва - по 19%). Інші джерела включають телевізійні канали, які не є частиною «Єдиного марафону новин» (16%), українські онлайн-медіа (15%) та міжнародні ЗМІ (14%).   

Соціальні мережі вважаються основним джерелом дезінформації (53%), за ними йдуть месенджери (зокрема і Telegram) (35%) і телебачення (32%). 89% респондентів вважають дезінформацію серйозною проблемою, серед яких 56% вважають її дуже серйозною, а 33% - скоріше серйозною. Лише 10% не вважають проблему дезінформації та фейків серйозною.  

Методологія дослідження  

Опитування проводилося з 24 по 29 вересня 2024 року на замовлення Консультативної місії ЄС в Україні методом CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing – телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера), вибірка склала 2000 респондентів, що представляють доросле населення України (за винятком тимчасово окупованих територій та територій, на яких відсутній український мобільний зв'язок). Похибка становить 2,2% з довірчою ймовірністю 0,95. 

• Згідно з результатами опитування Соціологічної групи «Рейтинг», 29% опитаних мешканців Чернігова вважають, що справи в Україні йдуть у правильному напрямку, 56% - що у неправильному. Натомість 43% опитаних оцінили напрям руху справ у Чернігові як правильний, стільки ж – як неправильний. 
• 64% опитаних впевнені, що Україна зможе відбити напад Росії, більше 30% мають протилежну думку. За останні два роки зменшилася кількість тих, хто впевнений у можливості відбити напад Росії (з 93% у грудні 2022 р. до 64%).
• 64% вважають неможливим відновлення дружніх відносин українців з росіянами через деякий час після закінчення війни. 22% вважають це можливим через 20-30 років, 8% - через 10-15 років, 4% - протягом кількох років. 
• Діяльністю в.о.міського голови Чернігова О. Ломако задоволені 69%, не задоволені – 24% (в динаміці показник задоволеності покращився: 59% проти 69%). Діяльністю міської ради задоволені 62%, не задоволені – 27%. Діяльністю Чернігівської обласної військової адміністрації задоволені 23%, не задоволені – 59% (в динаміці показник задоволеності погіршився: 59% у грудні 2022 р. проти теперішніх 23%). Діяльністю Чернігівської міської військової адміністрації задоволені 22%, не задоволені – 62%. Роботу Голови обласної військової адміністрації В.Чауса позитивно оцінили 22%, негативно – 70%. Роботу начальника міської військової адміністрації Чернігова Д.Брижинського позитивно оцінили 17%, негативно – 68%. 
• 70% вважають, що в.о. міського голови О.Ломако ефективно справляється з виконанням обов‘язків міського голови. 20% мають протилежну думку.
• 60% вважають скоріше неефективною діяльність міської військової адміністрації у Чернігові. 26% - оцінили її як ефективну.
• 71% опитаних вважають, що діяльність виконуючого обов'язки Чернігівського міського голови Олександра Ломако скоріше сприяє розвитку міста, 14% - мають протилежну думку. 
• 15% вважають корисною для розвитку міста діяльність міської військової адміністрації під керівництвом Дмитра Брижинського. 64% вважають, що вона скоріше перешкоджає розвитку міста. 
• 19% опитаних вважають, що діяльність обласної військової адміністрації під керівництвом В’ячеслава Чауса скоріше сприяє розвитку міста, натомість 58% висловили протилежну думку. 
• 84% вважають, що питаннями забезпечення життєдіяльності міста має займатися обрана міська рада. 9% вважають, що це має робити призначена міська військова адміністрація.
• 71% підтримують ліквідацію міської військової адміністрації під керівництвом Дмитра Брижинського та повне відновлення повноважень міської ради і виконкому. 10% висловилися навпаки - за повну передачу повноважень міської ради та виконкому міській військовій адміністрації.
• 53% вважають, що нещодавні обшуки у міській раді Чернігова та відкриті кримінальні провадження є скоріше тиском на місцеву владу. 37% вважають це боротьбою з корупцією.
• 94% опитаних підтримують ініціативу вимоги позбавлення депутатського мандату депутатів міської ради за систематичне невідвідування сесій.
• Серед місцевих політиків опитані найкраще ставляться до В.Атрошенка (84% – позитивно, 11% – негативно). До О.Ломако позитивно ставляться 70%, негативно – 21%. До В.Чауса позитивно ставляться 23%, негативно – 67%. До Д.Брижинського позитивно ставляться 17%, негативно – 63%, 10% - не чули про такого. 
• 94% чули про рішення Яворівського районного суду, згідно з яким мера Чернігова В.Атрошенка на рік позбавили права обіймати посаду міського голови (50% – багато чули, 44% – щось чули). 77% опитаних не підтримують рішення цього суду, 14% - висловили свою підтримку.
• 77% опитаних вважають, що це рішення суду є скоріше тиском на місцеву владу, 8% – вважають це боротьбою з корупцією. 
• Серед джерел інформації про війну в Україні найбільше довіряють каналам у месенджерах Telegram або Viber (47%) та соціальним мережам (42%). Розповідям очевидців, знайомих та українським інтернет-ЗМІ довіряють 28-29%, міжнародним ЗМІ – 23%. Телемарафону (об'єднаному мовленню українських телеканалів) довіряють 19%, телеканалам, що не входять до Телемарафону – 18%. 

  Аудиторія: мешканці Чернігова від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком, статтю. Вибіркова сукупність: 800 респондентів. Метод опитування: Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 3,5%. Терміни проведення:  11-20 жовтня 2024 р. 

Група "Рейтинг" провела дослідження щодо енергозабезпечення в Україні, виявивши, що 64% українців мають стабільне постачання електроенергії, тоді як 13% мешканців східних областей стикаються з частими відключеннями. 80% опитаних підтримують розвиток атомної енергетики, а 95% — збільшення частки альтернативних джерел енергії. Більшість респондентів позитивно оцінюють дії влади в енергетичній сфері та активно заощаджують електроенергію. 

Оцінки ситуації енергозабезпечення

64% опитаних українців на момент проведення опитування мали стабільне постачання електроенергії, ще близько 30% зазначили про мінімальні відключення. 4% стикаються з відключеннями часто, ще 1% - постійно. Серед регіонів найгіршою ситуація є у східних областях: 13% опитаних мешканців зазначають про часті відключення.

Майже 90% респондентів планують провести осінньо-зимовий період 2024 року на своєму постійному місці проживання. Переміститись планують близько 10%: 4% у межах області, 3% у межах країни, 2% за кордон. Про плани переміщення частіше зазначають молодші опитані та мешканці Сходу.

64% опитаних зазначили, що атомні електростанції зараз забезпечують найбільшу частку виробництва електроенергії в Україні. Теплові електростанції є основними виробниками енергії на думку 7% респондентів. Гідроелектростанції та сонячні електростанції, як основні види генерації, обрали по 6% опитаних. Вітрові електростанції – 1%.

Оцінки дій влади

Серед заходів влади щодо покращення ситуації в українській енергетиці, найбільше опитані українці поінформовані про відновлення зруйнованих енергооб’єктів (50%), залучення коштів та енергетичного обладнання від міжнародних партнерів (38%) та посилення захисту енергооб’єктів (36%). Про розвиток розподіленої генерації та збільшення імпорту електроенергії поінформовані 19-20% опитаних. Про жоден із заходів не знають 8%. Молодші групи загалом більше поінформовані про заходи, спрямовані на покращення енергетичної ситуації.

Ефективними дії влади щодо покращення ситуації в енергетиці вважають 66% респондентів: 12% вважають їх цілком ефективними, 54% - скоріше ефективними. Неефективними дії вважають 30% (23% оцінили їх як скоріше неефективні,  7% зовсім не неефективні). 

Ставлення до атомної енергетики

Розвиток атомної енергетики бачать необхідним майже 80% респондентів (38% - однозначно необхідним, 40% - скоріше необхідним), 12% вважають його скоріше непотрібним, 5% - однозначно непотрібним.

Майже 80% опитаних позитивно оцінюють ініціативу добудови атомних блоків на Хмельницькій АЕС (41% - цілком позитивно, 36% скоріше позитивно). Проти такої ініціативи виступають 17%. Найбільше добудову енергоблоків підтримує молодь та мешканці східних областей.

Альтернативні джерела енергії

Абсолютна більшість опитаних (95%) підтримує ідею збільшення частки електроенергії, виробленої альтернативними джерелами (сонячні та вітрові електростанції тощо) у загальній енергетичній структурі України.

Практики споживання електроенергії

93% опитаних зазначили, що завжди вчасно сплачують рахунки за спожиту електроенергію. 6% сплачує рахунки вчасно час від часу. 1% зазначили, що не сплачують рахунки вчасно.

Абсолютна більшість (96%) опитаних намагається заощадливо використовувати електроенергію: 74% намагаються робити це завжди, а 22% - час від часу. 4% не намагається заощаджувати. 

83% опитаних вважають доцільним впровадження грошової компенсації за зменшення споживання електроенергії, як механізму стимулювання економії електроенергії. Непотрібною таку ініціативу вважають 15%. Частіше підтримують впровадження механізму старші опитані.

 Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing – телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,1%.Терміни проведення: 20-23 вересня 2024 р.

 Дослідження передбачало оцінку рівня доброчесності держслужбовців за шкалою від 0 (відсутня культура доброчесності)  до 10 (дуже високий рівень культури доброчесності). Найвищі оцінки отримали Президент України та сфера освіти (6,0), сфера медицини (5,4) та органи місцевого самоврядування (5,1).

 Образ державного діяча

Серед рис та характеристик, якими має володіти держслужбовець, перше місце посідає порядність - її вважають важливою 60% опитаних українців. Найчастіше її називають мешканці міст і старші опитані. 

Близько половини респондентів серед необхідних рис вбачають досвід і компетентність, 46% - розум, освіченість. Непідкупність та патріотизм є важливими для 36-37%, при цьому молодь зазначає про непідкупність частіше. Простота, близькість до людей є важливою для 30%, частіше цю рису називали респонденти з сільської місцевості. 

Майже кожен п’ятий респондент зазначав про важливість володіння рисами працьовитості, принциповості та лідерських якостей. Якість працьовитості частіше обирали мешканці сільської місцевості, а лідерства - містяни та молодь. 

Гнучкість, активність та сміливість є важливими характеристиками для 15%; ораторські здібності, комунікабельність - для 10%. Найменше опитані обирали характеристики впливовості, хитрості, молодості, харизми та почуття гумору - до 5%. 

Порівняно із замірами червня 2019, більша частка опитаних зазначила про важливість якостей непідкупності, патріотизму та досвіду; дещо зменшилась частка тих, хто обрав якості сміливості, лідерства, працьовитості.

Оцінка доброчесності 

Дослідження передбачало оцінку рівня доброчесності за шкалою від 0 (відсутня культура доброчесності)  до 10 (дуже високий рівень культури доброчесності). Найвищі оцінки отримали Президент України та сфера освіти (6,0), сфера медицини (5,4) та органи місцевого самоврядування (5,1).

Доброчесність державних служб загалом опитані українці оцінили у 4,9 бали, поліції - у 4,3; судів - у 3,7 бали. Найнижчі оцінки рівня доброчесності отримали Кабінет міністрів (3,3) та Верховна рада України. Молодь та мешканці сіл загалом вище оцінюють рівень доброчесності у більшості сфер.

Половина опитаних вважає, що одним з основних принципів, якими мають керуватись держслужбовці є чесність. Дещо частіше таку позицію мають жителі невеликих міст та сіл та старші опитані. 38% висловили думку, що основними принципами має бути відповідальність, ще 34% вказали професіоналізм, про який частіше вказували мешканці міст. Кожен четверний опитаний зазначив про необхідність держслужбовців керуватися принципом прозорості у роботі. Респонденти з великих міст, молодь та опитані середнього віку зазначали про нього частіше. Вміння ефективно комунікувати з громадянами відзначили 16%, необхідність регулярного звітування про результати діяльності – 12%, швидкість прийняття рішень – 7%, відкритість до критики – 4%. 

На думку 45% респондентів, держслужбовці у прийнятті рішень переважно керуються особистою вигодою, ще близько 20% вважають, що службовими інструкціями. Третина опитаних вважає, що державні службовці керуються як особистими інтересами, так і службовими інструкціями.  

На думку більшості опитаних (77%), зростанню доброчесності державних службовців може сприяти жорсткість покарань за корупцію. Заборона займатись державною службою, у випадку викриття корупційного правопорушення, сприятиме зростанню доброчесності на думку третьої частини опитаних. Суворість покарань тих, хто дає хабарі вбачають дієвою 20%.  Збільшення регулярності перевірок, спрямованих на виявлення корупції вважають ефективним 16%, підвищення прозорості звітності, диджиталізацію процесів ухвалення рішень – 14%, підняття заробітної плати державним службовцям – 8%, запровадження принципу анонімності та колегіальності при ухваленні рішень – 2% і 4% відповідно. 

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing – телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,1%. Терміни проведення: 20-23 вересня 2024 р.

Дослідження провела Соціологічна група Рейтинг на замовлення ГО «Інтерньюз-Україна». Звіт підготували за результатами глибинних інтерв’ю з журналістами, представниками громадських організацій та експертами з цифрової безпеки.

З початку повномасштабного вторгнення відбувалася посилення загроз в інформаційному просторі. З одного боку, інформанти відзначають істотне збільшення кількості кібератак на медійні ресурси, поширення фейкової інформації в соціальних мережах та інформаційно-психологічних спецоперацій (далі — ІПСО) в цілому. З іншого боку, експерти з кібербезпеки та представники громадських організацій частіше говорять не так про появу якісно нових загроз, як про зростання зацікавленості та інтенсивності дій зловмисників щодо зламу ресурсів та проведення ІПСО.

Очевидним чинником посилення загроз є збройна та інформаційна агресія з боку російської федерації, спецслужби якої інформанти найчастіше згадують серед бенефіціарів кібератак. Серед інших зловмисників називають також окремих представників української влади (частіше як фігурантів антикорупційних журналістських розслідувань), українські спецслужби (як знаряддя в руках недобросовісних українських посадовців), шахраїв (зокрема транснаціональних груп). Окрім безпосередньо активізації війни, опитані відзначають розвиток технологій, зокрема штучного інтелекту (далі — ШІ), які призводять до кількісного та якісного збільшення фейкової інформації, а також посилення кібератак.

Іншим чинником є поширення та проникнення соціальних мереж серед населення України, внаслідок чого відбувається відносне зниження середнього рівня інформаційної грамотності, зростання ризику зламування акаунтів рідних та знайомих журналістів, а відповідно — зростання загроз для особистої цифрової безпеки. Серед особливих небезпек журналісти згадують посилення тиску на них і як наслідок — поширення самоцензури через побоювання про можливі наслідки публікації певних матеріалів. Названі процеси призводять до ерозії поля журналістики в цілому через загальне зниження рівня довіри до відповідного інституту, що в перспективі загрожуватиме функціонуванню демократичних інституцій в Україні.

Посилення загроз спричиняє посилення вимог до цифрової безпеки, до чого медійні та громадські організації виявилися неготовими. Протягом останніх 2—3 років інформанти стикалися з DDoS-, фішинговими та вірусними атаками, внаслідок яких відбувався злам доступу до адмінпанелей сайтів, сторінок в соціальних мережах; серверів, на яких зберігаються дані, зокрема сенситивні.

Попри заходи, спрямовані на посилення цифрової безпеки, інформанти відзначають актуальність загроз витоку персональних даних, створення фейкових каналів у соціальних мережах та месенджерах, що мімікрують під справжні; конструювання якісних дипфейків за допомогою ШІ, прослуховування та зовнішнє спостереження, зокрема GPS-трекінг, масовані кібератаки. Лише деякі опитані вважають, що їхня організація має високий рівень захисту.

Як зазначають експерти з цифрової безпеки, стан цифрового захисту організацій прямо залежить від інтенсивності практик особистої кібергігієни. Дослідження показало, що інформанти здебільшого говорять, що ознайомлені з базовими правилами, серед яких найчастіше згадують ті, що пов’язані з паролями до сайтів та сторінок (генерація та регулярне оновлення складних

паролів через менеджери, двофакторна аутентифікація), та обережні під час отримання повідомлень через електронні засоби комунікації. Лише деякі респонденти до названого переліку додають використання антивірусів, VPN, створення резервних копій інформації, ознайомлення з технічною документацією під час встановлення програм (яке залишається здебільшого вибірковим),

використання та регулярне оновлення ліцензійних програм, запобігання завантаженню документів на особисті пристрої, перенесення роботи винятково до інтернет-простору. Попри загальну обізнаність щодо існування правил цифрової безпеки, інформанти відзначають, що вони та їхні колеги часто їх не дотримуються повною мірою. Серед причин найчастіше називають те, що впровадження змін призводить до порушення звичного способу життя та роботи, що спочатку спричиняє відразу, відчуття браку сил та часу; брак мотивованості, посилений небажанням визначити себе як потенційну жертву зловмисників, які начебто не цікавляться діяльністю локальних організацій; брак фінансування на програми та пристрої, які забезпечують більш надійний цифровий захист, а також окремі випадки виникнення технічних проблем зі згенерованими складними паролями через вимкнення електроенергії та/або збої в операційних системах гаджетів. 

Слабким місцем в організації особистої цифрової безпеки залишається те, що журналісти несвідомо розмежовують сервіси, які необхідні для професійної діяльності, та ті, які вони використовують у вільний час (здебільшого розважальні). Відповідно вони не поширюють правила цифрової безпеки на такі програми та застосунки. Частина організацій опитаних співробітників мають окрему політику щодо цифрової безпеки, в інших — формалізованої політики немає, проте вживають окремих заходів для впровадження цифрової безпеки. Існують різноманітні форми ознайомлення працівників з правилами цифрової безпеки, зокрема безпосереднє спілкування служби безпеки з окремими департаментами (підрозділами) організації та/або системними адміністраторами, ознайомлення під час онбордингу, проведення регулярних тренінгів та інструктажів з інформаційної безпеки (як внутрішніх, так і зовнішніх), розсилка інструкцій через організаційні канали комунікації (як одноразова, так і регулярна). Зазвичай правила інформаційної безпеки обмежені базовими інструкціями щодо поведінки з ресурсами та сервісами, з якими працює організація. Лише в деяких організаціях існують посилені правили безпеки, зокрема протоколи реагування на випадки зламу акаунту, серверу тощо; обмеження доступу до ресурсів організації та роботи з персональних пристроїв; наявність дублювальних хмар та закритих серверів. Частина організацій має відповідну службу безпеки, якій делегована діяльність щодо запобігання зламу цифрової безпеки та реагування на відповідні випадки. Лише деякі організації намагаються поєднати заходи з технічних та соціальних (організаційних, особистих) аспектів цифрової безпеки.

Окремою вразливою ланкою кібербезпеки є сервіси, якими користуються журналісти для внутрішньої комунікації. Частина організацій не має політики, яка визначила б вичерпний перелік таких сервісів, тому їхні співробітники можуть користуватися декількома одночасно. У великих компаніях працівники можуть використовувати корпоративну пошту, Google Drive, Trello, Notion, а також різноманітні месенджери, що створює додаткові проблеми та загрози. Серед месенджерів інформанти частіше називають Telegram (водночас наголошуючи на розумінні ризиків, пов’язаних з походженням цього ресурсу) та WhatsApp, рідше — месенджери Facebook, Signal, Slack. Лише в деяких організаціях поділяють комунікацію на робочу, що передбачає залучення документів (здебільшого через корпоративну пошту) та неробочу (переважно через месенджери). Небажання переходити до більш захищених сервісів спілкування пов’язане зі зручністю (необхідність пересилати великі обсяги інформації, зокрема фото- та відео-, обмежує коло сервісів; комунікація з працівниками, які можуть перебувати, зокрема, на окупованій території, призводить до намагання полегшити способи комунікації) та коштами, необхідними на користування ними. 

За словами інформантів, у їхніх організаціях працівники зазвичай ознайомлені з алгоритмами захисту від фішингу. Частина опитаних зазначила, що дізнається про такі правила під час тренінгів, які проводять або сама організація, або організація-партнер, що спеціалізується на цифровій безпеці. Менша частина респондентів недостатньо ознайомлена з такими алгоритмами, тому розв’язує проблеми з фішингом під час консультацій з відділом безпеки або з представниками організацій-партнерів, що зазвичай призводить до зайвих витрат часу. За організацію заходів безпеки в організаціях частіше відповідають окремі технічні відділи та департаменти. Їхня компетенція здебільшого поширюється на організацію технічних параметрів та застосування рішень, спрямованих проти спланованих масових атак. У невеликих медіа та громадських організаціях за заходи безпеки відповідають окремі працівники: відповідний технічний спеціаліст, HR, менеджер офісу, голова департаменту або керівник організації. Для посилення цифрової безпеки в організаціях поширена практика проведення тренінгів (частіше — власними зусиллями, рідше — із запрошеними організаціями, які спеціалізуються на цифровій безпеці). У деяких організаціях замість спільних тренінгів організовують індивідуальні сесії із залученням організацій-партнерів. Думки про рівень складності таких тренінгів розділилися: з одного боку, багато інформантів відповіли, що не вважають такі тренінги складними, з іншого, частина повідомила, що їхні колеги під час таких заходів особисто не були зацікавлені. Проте, попри поширеність особистої невмотивованості, усі опитані вказали про актуальність знань та застосування навичок, отриманих під час таких тренінгів. За їхніми словами, з рутинізацією робочих процесів відбувається втрата пильності, тому важливо регулярно нагадувати про основні правила цифрової безпеки. 

На думку частини інформантів, наявних заходів достатньо для досягнення цифрової безпеки в цілому. Інші інформанти згадували про доречність таких кроків, що впроваджені лише в деяких організаціях:

• складання внутрішнього протоколу безпеки;
• формування відділу безпеки, завданням якого був би моніторинг дотримання,
• наявності та впровадження автоматичних рішень з безпеки, насамперед для запобігання загрозам масових кібератак;
• збільшення відповідальності окремих працівників за власні дії;
• виділення коштів на покращення рівня безпеки сайту;
• запровадження періодичних тренінгів, на яких додатково були б
• розглянуті практичні кейси та потенційні наслідки недотримання окремих правил кібергігієни;
• поділ робочого та особистого цифрових просторів.
• Частина інформантів вказали на особисту зацікавленість щодо регулярного проходження тренінгів з метою моніторингу загроз, які виникають в інформаційному просторі. Відповідно основна потреба опитаних — підтримувати наявний рівень
• обізнаності про інформаційні загрози, бажано з використанням матеріалів з конкретними кейсами.

Лише деякі інформанти мають конкретні запити:

• інформація про різновиди VPN;
• способи захисту, зокрема хмарного, сайтів медіа;
• способи збереження сенситивного контенту;
• створення захищених каналів під час передачі інформації;
• убезпечення від незаконного стеження, способи ідентифікації прослуховування через девайси;
• особливості протоколів шифрування даних у месенджерах;
• використання ШІ для продукування фейків та способи розпізнавання дипфейків,
• особливості ІПСО;
• способи ідентифікації суб’єктів скарг на матеріали в соціальних мережах, що призводить до блокування сторінок організації (окрема людина, група людей, конкуренти тощо).

За словами респондентів, для тих користувачів, які лише починають ознайомлюватися з основами цифрової безпеки, доцільно використовувати формат тренінгів, під час яких вони матимуть змогу отримати відповіді на поширені запитання, для більш просунутих оптимальними будуть індивідуальні консультації.

Участь у тренінгу в офлайн-форматі називають ефективнішою через можливість поставити більше запитань, сфокусувати увагу, що є запорукою результативного навчання, а також мінімізувати наслідки вимкнень електроенергії. Під час проведення тренінгів у будь-якому форматі доцільно звернути увагу на конкретні кейси, в ідеалі — від самих організацій; зосередитися на одній програмі, якою послуговуються в організації; використовувати домашні завдання, що разом дає змогу краще розібратися з нюансами, а також проводити тренінги на різну тематику для різних представників організації. Послуг з цифрової безпеки потребує лише частина інформантів. Найчастіше вони згадують аудит захищеності серверів, адмінпанелей сайтів, корпоративної пошти тощо. Деякі опитані наголошували на потребі залучити додаткове програмне забезпечення, зокрема хмарні сховища, що потребує більших коштів. Один з інформантів згадав потребу в гарячій лінії, куди можна звернутися у випадку зламу ресурсів організації. Натомість потенційними бар’єрами для проведення аудиту можуть стати високий рівень недовіри до організації, яка його проводить, а також неготовність до відповідних фінансових витрат.

Зацікавленість у створенні онлайн-платформи, що об’єднувала б ініціативи з цифрової безпеки, проявили лише деякі інформанти. Насамперед вони не розуміють доцільності свого долучення, оскільки за потреби журналісти воліють звертатися по відповідні послуги особисто до фахівців. Експерти з кібербезпеки та представники громадських організацій виявили більшу зацікавленість. Щоб посилити їхній інтерес, варто роз’яснити, за яким напрямом така платформа працюватиме, на яких умовах туди можна долучитися, які джерела фінансування платформи, терміни співпраці та ступінь її захищеності. На думку інформантів, платформа могла б виконувати такі функції:

• цілодобова підтримка, розміщення контактів фахівців з різних напрямків;
• місце для формування навчальної програми та чеклістів для організацій, які хотіли б самостійно розв’язувати проблеми зі станом цифрової безпеки;
• оперативний обмін досвідом щодо новітніх загроз, зон ризику, способів забезпечення цифрового захисту організації;
• публікація дайджестів про тенденції e сфері інформаційної безпеки (актуальні загрози, кейси про наслідки зламів, способи визначення рівня небезпеки ресурсів, методи розпізнавання дипфейків, зміни політик соціальних мереж; софт, який допоможе убезпечити організацію тощо).

Методологія дослідження: 20 глибинних інтерв’ю з журналістами, представниками громадських організацій, експертами з цифрової безпеки. Формат проведення: телефонні інтерв’ю та онлайн-зустрічі за допомогою платформи Zoom. Терміни проведення: 26 червня — 10 липня 2024 року.

20 серпня питання ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду пройшло розгляд Комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва, який рекомендує його прийняття. Фактично створюючи умови до фіналізації майже десятилітньої дискусії, і закриваючи останні формальності що мають забезпечити повноцінне долучення України до роботи цієї інституції. Адже повноваження розслідувати злочини, вчинені в умовах війни Росії проти України з’явились в МКС, коли Верховна Рада України визнала його юрисдикцію заявами у 2014 та 2015 роках. 

Цей формальний крок тривалий час був заручником певних політичних маніпуляцій, на основі міфів, непорозумінь та активного використання імені військових для досягнення тих або інших політичних зисків.

Розуміючи гостру потребу отримати підтверджене бачення та запити українських військових щодо аспектів справедливості та ставлення до ратифікації Римського статуту ГО “Українська правова консультативна група” (Ukrainian Legal Advisory Group, ULAG) у партнерстві з Соціологічною групою «Рейтинг» за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження» провели опитування чинних військовослужбовців “Правосуддя в умовах російської збройної агресії: оцінки та настрої військовослужбовців” (Аудиторія: діючі військовослужбовці. Вибіркова сукупність: 660 респондентів. Метод опитування: формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 4,0%. Терміни проведення: 25 липня-12 серпня 2024 р.).

Метою дослідження було визначення думки військових не через призму інтерпретацій та домислень, які ми досі спостерігаємо зараз під час підготовки до голосування законопроекту про ратифікацію, а через призму соціологічного дослідження.

Його результати спростовують поширювані політиками тези щодо спротиву військових питанням ратифікації чи встановлення справедливості у контексті воєнних злочинів, що скоюються у межах російсько-української війни з 2014 року.

Ставлення до ратифікації Римського статуту

• Більше 70% чинних військовослужбовців, що володіють інформацією про Римський статут підтримують ідею його ратифікації Україною, 15% - не підтримують. 14% не змогли дати однозначну відповідь. Підтверджуючою є і точка зору суспільства, адже за результатами національного опитування проведеного у грудні 2022 року Соціологічною групою «Рейтинг» спільно з УЛАГом - 32% українців однозначно підтримували дану ідею, а 47% - скоріше підтримували. Ми фактично маємо справу з національним консенсусом, як на рівні суспільства, так і ЗСУ. 
• Важливо зазначити, що на думку 40% опитаних військовослужбовців першочергову відповідальність за прийняття остаточного рішення про ратифікацію римського статуту несе Президент України, ще 40% вказали Верховну Раду, 8% - Кабінет міністрів України. І це рішення, має перш за все орієнтуватись на суспільну думку – так вважають 51% опитаних, майже 40% вказали, що при прийнятті рішення  має бути враховано думку військовослужбовців, трохи більше п’ятої частини – думку вищого військового командування, майже п’ята частина – думку ветеранів.
• 58% вважає, що Міжнародний кримінальний суд може розслідувати найтяжчі міжнародні злочини, скоєні на території України та притягати до відповідальності українське військове та політичне керівництво без ратифікації Римського статуту, 27% - вважають, що не може. 15% не змогли однозначно відповісти на це питання.
• Серед військовослужбовців спостерігається досить високий рівень розуміння та усвідомленості специфіки роботи МКС, тих плюсів та ризиків, які можуть виникнути під час проведення розслідування воєнних злочинів. Так найбільшими перевагами від ратифікації Римського статуту, на думку респондентів, є посилення гарантій затримання третіми державами осіб, щодо яких Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт (38%) та позитивний вплив на реформи кримінальної юстиції в Україні щодо забезпечення справедливості постраждалим (35%). А серед головних загроз ратифікації Римського статуту Україною більше третини респондентів назвали необхідність співпраці з Міжнародним кримінальним судом незалежно від того, дії чиїх офіційних осіб він розслідує. Майже 20% вказали те, що міжнародний кримінальний суд не має повноважень розслідувати збройну агресію РФ проти України. 14% зазначили про необхідність сплати внесків до бюджету Міжнародного кримінального суду. Близько 10% респондентів вважає, що загроз немає.
• Незважаючи на досить високий запит на  поінформованість щодо перебігу розслідування та взагалі діяльності МКС, опитані військовослужбовці оцінюють власний рівень поінформованості про перебіг розслідування, документування та розгляду воєнних злочинів як відносно низький. 38% - не знають про перебіг розслідування воєнних злочинів Міжнародним кримінальним судом. Що відповідно призводить до так само середнього рівня оцінки ефективності діяльності Міжнародного кримінального суду щодо розслідування та розгляду воєнних злочинів (28% як цілком або скоріше ефективний, 42% - як скоріше або зовсім неефективний, 30% не визначились з відповіддю). 

Бачення та запит на справедливість

• На думку військовослужбовців, найбільшими пріоритетами української влади та суспільства у забезпеченні справедливості для постраждалих має бути покарання винних у найтяжчих міжнародних злочинах (64%), компенсація збитків всім постраждалим (46%), встановлення правди щодо подій (35%), знаходження зниклих безвісти та повернення депортованих осіб (31%), очищення влади через усунення/недопущення до неї тих, хто співпрацював з окупантами (26%).
• Майже 40% опитаних військовослужбовців вважають, що встановлення справедливості для жертв та постраждалих від війни найбільше залежить від Президента, 30% - від Міжнародного кримінального суду, 28% - від ЗСУ, 27% - від громадян України. Порівняно з військовослужбовцями, населення України покладає більше відповідальності на органи влади: Президента України (50%), Уряд (37%) Парламент (35%), менше – на громадян України (21%).
• Майже 90% військовослужбовців готові підтримати розслідування воєнних злочинів, без різниці від сторони скоєння, якшо це надасть можливість гарантованого притягнення до відповідальності вищого керівництва РФ.
• Питання про те, які суди мають розглядати воєнні злочини, скоєні внаслідок агресії РФ, було сприйнято неоднозначно: 40% респондентів вважають, що лише українські суди мають достатньо прав та розуміння специфіки, 41% - що такі знання та розуміння специфіки мають лише іноземні суди.
• 53% військовослужбовців вважають, що розгляд справ у Міжнародному кримінальному суді є втіленням високого рівня спроможності українських судів та можливості синхронізації судових систем. Більше третини вважають, що навпаки - такий розгляд є наслідком низького рівня спроможності українських судів.
• Майже половина опитаних військовослужбовців вважає, що найефективнішим механізмом для суду за воєнні злочини Росії є спеціальні суди за участі національних та іноземних суддів, 35% - що це мають бути міжнародні інституції, 13% - суди України.
• Більше 80% респондентів підтримують ідею створення спеціальної судової системи для здійснення правосуддя щодо злочинів вчинених під час війни Росії проти України, майже 15% не підтримують цю ініціативу.
• Абсолютна більшість (93%) респондентів вважають важливим забезпечити відкритість та регулярне інформування громадян та постраждалих про перебіг розгляду судами справ щодо воєнних злочинів. На думку майже половини опитаних це має робити Міжнародний кримінальний суд. По 29% вважає, що це повинні робити українські медіа або Верховний суд України, 27% - офіс Генерального прокурора України.

Дослідження проведене Соціологічною групою «Рейтинг», в рамках проєкту «Дослідження ключових проблем та врахування експертних думок у розробці стратегії  реінтеграції» реалізується ІМіП за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку.

Оцінка ситуації

• Понад 80% опитаних вважають, що економічна ситуація в країні за останній рік погіршилась, 10% – що не змінилась, ще 2% бачать покращення. 
• Політична ситуація в країні погіршилась на думку 64% респондентів; не змінилась на думку 22%, про покращення говорять 7%. 
• Про погіршення відчуття впевненості щодо майбутнього зазначили 57%; для чверті воно не зазнало змін за останній рік, для майже 10% – покращилось, найбільше таких серед найстаршої вікової категорії. Десята частина опитаних не змогли визначитись з відповіддю.
• Матеріальне становище родини тією, або іншою мірою погіршилось у 60%, не змінилось для 35%, покращилось для 4%. Про покращення частіше зазначають опитані віком до 30 років.
• За винятком матеріального становища, серед оцінок усіх сфер спостерігається зростання частки тих, хто вказує на погіршення: найбільший приріст серед тих, хто бачить погіршення у політичній ситуації – 14%.

Втрати внаслідок війни

• Найпоширенішими втратами внаслідок війни є погіршення психоемоційного стану (49%) та погіршення стану здоров’я (39%). Близько четвертої частини опитаних зазнали втрати доходів, роз’єднання сім’ї. Про загибель близької людини, втрату роботи повідомили 20%. Респонденти, що проживають у зоні бойових дій, загалом частіше вказують, що зазнали втрат. Погіршення стану здоров’я є поширенішим серед опитаних старше 50 років та ВПО.
• Найгіршою шкодою, що її спричинила російська збройна агресія, опитані вважають загибель цивільних (72%), загибель військових (70%), тілесні ушкодження, спричинення інвалідності громадян (31%).
• Компенсація шкоди першочергово має бути спрямована родичам загиблих (68%); особам, що втратили житло та майно (44%); особам, що пройшли полон (38%), отримали фізичні ушкодження (36%). Близько 30% вважають, що першочергово компенсація має бути спрямована ветеранам війни; п’ята частина – що родичам зниклих безвісти.
• Близько 60% опитаних вважають недоцільною надання підтримки українцям, які перебувають за кордоном, 37% – вважають, що вона повинна надаватись. Надання допомоги частіше підтримують опитані з зони бойових дій, молодь, особи з досвідом переміщення та міграції.

Розуміння справедливості

• Для половини респондентів поняття справедливості пов’язано з покаранням винних у злочинах, найактуальнішим це є для старших опитаних. Для 30% справедливість означає встановлення правди щодо всіх подій; для 15% вона полягає у компенсації збитків усім постраждалим – цю думку частіше поділяє молодь.
• 76% опитаних вважають, що досягти справедливості без арешту та суду винних у нападі на Україну та воєнних злочинах у найближчі роки є неможливим. Ще 20% допускають можливість досягнення справедливості без виконання цих умов.
• Пріоритетом української влади та суспільства у забезпеченні справедливості для постраждалих має бути притягнення винних до відповідальності (50%), усунення/недопущення до влади тих, хто співпрацював з окупантами (43%), пошук зниклих безвісти та повернення депортованих осіб (33%). Порівняно з минулим роком, зросла роль отримання фінансової компенсації: як пріоритет у забезпеченні справедливості її обрали 30% на противагу 23% у минулому році.
• Встановлення справедливості для жертв та постраждалих від війни, на думку опитаних, найбільше залежить від Президента (50%), Уряду (37%), Парламенту (35%). Близько 20% респондентів надають основну роль громадянам України, міжнародним інституціям.
• Майже 90% респондентів вважає, що разом із судовим розглядом мають застосовуватися і додаткові механізми забезпечення справедливості (комісії з люстрації, встановлення правди про події війни, компенсація шкоди постраждалим). Більшість опитаних (86%) вважають, що такі механізми мають діяти на території всієї України.
• Законність та правомірність діяльності цих інституцій забезпечить їхнє створення на основі угоди між Україною та кількома іншими країнами – таку думку поділяють 39% опитаних. 22% вважають, що на це вплине створення цих інституцій через зміни в Конституції та законодавстві, ще 16% – що діяльність додаткових інституцій мають затвердити структури ООН.
• Питання виправданості самосуду щодо винних у воєнних злочинах є неоднозначним серед опитаних: 48% вважають самосуд виправданим, 50% дотримується протилежної думки.
• Абсолютна більшість (95%) респондентів вважають важливим забезпечити відкритість та регулярне інформування громадян та постраждалих про перебіг розгляду судами справ щодо воєнних злочинів.

Уявлення про реінтеграцію

• Запровадження міжнародної тимчасової адміністрації для забезпечення процесу адаптації на звільнених територіях Донбасу та Криму підтримують 77% респондентів, проти цієї ідеї –18%.
• На думку більшості опитаних (84%), держава повинна вже зараз реалізовувати заходи для підтримки та налагодження зв’язку з населенням, що лишилось на окупованих територіях. 46% вважає, що такі ініціативи мають бути спрямовані лише на тих, хто підтримує Україну, 38% — на всіх, хто лишився на окупованих територіях. 9% вказали, що такі заходи не є пріоритетними, ще 5% вважають, що держава точно не має витрачати на це ресурси.
• Серед заходів підтримки населення, що лишилось на тимчасово окупованих територіях пріоритетними є сприяння в переміщенні людей з ТОТ (35%); соціальні та пенсійні виплати тим, хто лишився на ТОТ (34%); забезпечення трансляції українських медіа (33%). Необхідними є також гарантія визнання документів, отриманих в окупації (28%); залучення молоді з ТОТ (26%),  організація доступу до державних послуг (24%) – як пріоритетні їх вбачає четверта частина опитаних.
• 55% опитаних вважають, що не варто застосовувати обмеження в правах (право голосувати, займати певні посади, вести господарську діяльність) для мешканців окупованих територій, ще 41% — протилежної думки. На доречність обмеження прав для українських громадян, що виїхали за кордон вказують 29% респондентів, проти такої ініціативи – 67%.
• З тим, що отримання російського громадянства може бути виправданим, однозначно погоджується 13% респондентів, ще 42% – скоріше погоджуються. Протилежну думку мають 39% опитаних. Частіше погоджуються з можливістю виправдання отримання російського громадянства респонденти, що мають родичів на окупованих територіях.

Уявлення про колабораційну діяльність

• Найчастіше опитані відносять до колабораційної діяльності перебування на керівних посадах в органах окупаційної влади (48%), участь в організації т.з виборів та референдумів (46%), військову службу в лавах окупаційних збройних сил (44%). Кожен третій опитаний відносить до колабораційної діяльності службу в правоохоронних, судових органах та перебування на будь-яких посадах в органах окупаційного місцевого самоврядування.
• 46% опитаних вважають, що кримінальній відповідальності підлягає будь-яка співпраця з окупаційними адміністраціями, 52% – лише та, яка призвела до тяжких наслідків та злочинів. Частка тих, хто вбачає необхідною кримінальну відповідальність за будь-яку співпрацю зменшилась на 6% у порівнянні з опитуванням 2023 року.
• Більшість респондентів (65%) вважають, що в якості покарання за взаємодію з окупаційною владою може виступати обмеження щодо зайняття певних посад. Близько 30% вважають доречним застосування штрафу. Обмеження участі в громадському житті, громадські роботи можуть виступати покаранням на думку близько 20% опитаних. 
• Покарання за співпрацю з окупаційними адміністраціями у вигляді позбавлення права займати державні посади, чи вести господарську діяльність має бути безстроковим на думку 63% опитаних. Ще 33% вважають, що воно має бути обмеженим у часі.
• 60% респондентів вважає, що ступінь та некримінальні форми покарання за колабораційну діяльність має визначати суд. Близько чверті вважають, що такі рішення мають приймати місцеві органи влади; жителі громади безпосередньо, ще близько 20% – постраждалі та їхні родичі. Активна участь громади є актуальнішою для старших респондентів, роль судів та місцевої влади - для молоді. 

Амністія

• На думку близько 40% респондентів, амністія може надаватися за умови виконання суспільно корисних робіт із відновлення країни та за злочини, що не призвели до загибелі людей. Надання важливих та правдивих показань, сплата компенсації постраждалим, можуть бути підставою для амністії на думку близько чверті опитаних. Добровільне зізнання у конкретному злочині може бути такою умовою згідно з думкою 18% опитаних. 14% опитаних вважають амністію для осіб, винних у скоєнні воєнних злочинів під час війни, неможливою за будь-яких умов. 

Уявлення про майбутнє

• Серед ініціатив, які опитані готові підтримати задля стабілізації ситуації в країні після війни, 28% готові підтримати збереження статусу автономії Криму. 23% готові підтримати запровадження перехідної адміністрації під егідою ООН на звільнених територіях Донбасу та Криму, 19% -  надання звільненим територіям розширених економічних повноважень. 17% готові підтримати надання звільненим територіям Донбасу статусу автономії. 20% не готові підтримати жодну з подібних ініціатив.
• Ідею запровадження на звільнених територіях Донбасу і Криму, які були окуповані у 2014 році, міжнародної тимчасової адміністрації, яка забезпечить процес адаптації та поступового повернення цих територій, підтримує майже 80%.
• 88% респондентів вважає, що Україна має спільне майбутнє з мешканцями територій, що були окуповані у 2022-му році. 73% опитаних вбачають спільне майбутнє з мешканцями Криму та Донбасу, які були окуповані у 2014-му році. 
• Про потребу в національному обговоренні між представниками різних регіонів України формату спільного майбутнього, після звільнення окупованих територій, зазначають 82% опитаних, ще 14% не бачать такої потреби.
• Більше половини опитаних вважають, що обговорення має бути розпочате після завершення війни, водночас 30% респондентів вважають, що процес має початись уже зараз. Ще 19% вказали, що обговорення має початись після стабілізації ситуації на фронті. 51% вбачають ініціатором процесу громадян України, 34% – місцеві органи влади, 32% – національні органи влади, 30% – громадські організації.

Вшанування пам’яті

• 70% респондентів брали участь у заходах із вшанування пам’яті постраждалих, загиблих внаслідок агресії росії: 37% у випадках, що стосувались близьких людей, чи їх особисто, 33% в офіційних заходах на рівні держави, або громади. 30% не брали участі в таких заходах. Мешканці західних, центральних регіонів частіше зазначали про участь у меморіальних заходах.
• Питання історичної пам’яті та відповідної державної політики є важливим для 90% респондентів.
• 93% опитаних погоджуються з твердженням, що Україна має вже зараз гідно вшановувати пам’ять жертв збройної агресії росії, зокрема через різні національні та місцеві ініціативи.
• До перейменування міст, вулиць чи площ на честь загиблих воїнів, військових, ветеранів ставиться позитивно майже 90% опитаних. До перейменування топонімів на честь волонтерів позитивно ставиться близько 80%, на честь мирного населення – 67%. 
• На думку близько 40% респондентів, координатором ініціатив із вшанування пам’яті жертв російської агресії мають виступати національні державні органи. Також ця роль має бути надана місцевим органам влади (33%), постраждалим та членам їхніх родин (32%), громадським організаціям (25%), асоціаціям постраждалих (19%), церкві та релігійним діячам (5%).

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв’язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing) — телефонні інтерв’ю з використанням комп’ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 2,2 % Терміни проведення: 5-12 липня 2024 р.

В результаті тимчасової окупації росією, соціальні, економічні, громадські та ресурсні характеристики територіальних громад Харківської та Херсонської областей зазнали фундаментальних змін. Аналіз та врахування цих змін необхідні для розробки ефективної стратегії реінтеграції, яка має бути адаптована для використання на ново звільнених українських територіях. Харківська та Херсонська області мають спільні проблеми та виклики, з якими українська держава, ймовірно, зіткнеться і в інших деокупованих територіях (відновлення державного управління, робота органів місцевого самоврядування, відновлення зруйнованого та допомога постраждалому населенню тощо).

Житлові умови та думка місцевих жителів мають велике значення при плануванні певних реінтеграційних заходів, але наразі існує проблема недостатнього представлення місцевих жителів у дослідженнях на тему згуртованості та реінтеграції, що може призвести до ігнорування їхніх інтересів при розробці стратегії інтеграції. Нарешті, нагальною проблемою протягом усього воєнного періоду є згуртованість суспільства. В результаті військового конфлікту та окупації місцеві громади можуть бути розділені фізично та психологічно, що призведе до втрати спільного ідентифікаційного чинника.

Дослідження було проведене за підтримки Фонду партнерства за стійку Україну на замовлення  ГО «Центр Трансатлантичного діалогу». Опитування експертів та громадськості було проведено Соціологічною групою Рейтинг.

 Нове опитування Групи Рейтинг, на замовлення Фонду Карнеґі за міжнародний мир (Carnegie Endowment for International Peace — CEIP), виявило, що українці продовжують вірити у перемогу, навіть якщо мають сумніви щодо правильного шляху до перемогу.

Переважна більшість українців відкинули думку, що росія перемагає у війні наразі (лише 5% вірять у це). Решта майже порівну розділилась на тих, хто вважає, що Україна перемагає, та тих, які не бачать переваги жодної зі сторін на фронті зараз. 

Коли мова йде про результати війни, 73% українців вважають, що з часом Україна звільнить усі свої території. Значний відсоток респондентів були переконані, що Україна поверне частину або усі свої території протягом наступного року (56%), або що війна завершиться впродовж наступних двох років (59%).

Результати опитування виявили розбіжності між старшими та молодшими поколіннями українців у оцінках ходу війни та політичних вподобаннях. Старші українці віком 60+ відрізняються своїм оптимізмом щодо війни за більшістю параметрів. Ця група більш позитивно оцінила поточну ситуацію на полі бою та була більш впевнена у поступовій перемозі України. Вони також більше схилялися до думки, що війна скоро закінчиться, і найбільше підтримували боротьбу до звільнення усіх територій, а також переважно не підтримували проведення перемовин з росією.

Натомість, молодші українці, особливо молодші за 35 років, переважно песимістичніше оцінювали  можливості України здобути перемогу та відносно частіше приймали більш обмежені результати війни. Порівняно з 60% українців віком 60+, лише 40% молоді віком 18-35 років вважають, що Україна повинна воювати до звільнення всіх своїх територій в межах, визначених станом на 1991 рік.

Частка українців, які надали перевагу пошукам компромісів для закінчення війни скоротилася з 43% у питанні з альтернативами «Так» і «Ні» до 26%, коли їм запропонували вибір між перемовинами з росією та продовженням боротьби.

Більшість з тих, хто декларував готовність до перемовин також вірять в можливість України вимагати повного відведення російських військ з української території, засудження представників російської влади за воєнні злочини, репарації.

У питанні про можливі сценарії закінчення війни українці показали розбіжності між своїми поглядами та вимогами росії. Більшість українців (83%) не підтримали скорочення військових спроможностей України як умови для завершення війни.

Значна або переважна більшість також не підтримали закінчення війни згідно з такими сценаріями: припинення вогню із замороженням лінії фронту (65%), відмова України від ймовірного членства у ЄС та НАТО (65% та 60% відповідно).

Більшість українців (86%) вірять у наявність помірного або високого ризику повторного нападу росії навіть за умови підписання мирного договору, і ще більша частина (91%) були переконані в тому, що мотивом росії для вступу в перемовини є відтягування часу для підготовки наступного нападу. Навіть серед прихильників переговорів з росією, лише 21% вірять у здатність підписання мирного договору запобігти майбутній російській агресії. 

Українці цінують підтримку, надану від міжнародних партнерів, і більшість переконана, що ця підтримка зросте або буде залишатися на тому самому рівні впродовж наступних декількох років. Але більшість українців не очікують, що партнери воюватимуть від їхнього імені: порівняно з 63%, які бажають отримання далекобійної зброї, тренування та підтримки оборонної промисловості, лише 26% очікують розгортання військ партнерів на території України.

Ознайомитися з повною версією статті можна на веб-сайті Фонду Карнеґі за міжнародний мир  авторства Nicole Gonik та Eric Ciaramella:

  Нове муніципальне опитування Міжнародного республіканського інституту (IRI), яке провела Соціологічна група «Рейтинг», показує високу зацікавленість у тому, як місцеві посадовці будуть займатись відбудовою країни після закінчення війни, низький рівень корупції на місцевому рівні та продовження стійкої підтримки членства в ЄС та НАТО.

«Це опитування демонструє, що місцеві органи влади та мери реагують на потреби своїх громадян в умовах надзвичайної воєнної ситуації. Мери та інші місцеві посадовці відіграватимуть важливу роль у побудові майбутнього України», – сказав Стівен Нікс, директор IRI у Євразії.

Українці вважають, що у процесі післявоєнної відбудови рішення повинні приймати мери та міські ради. Опитування у всіх містах показало, що громадяни зацікавлені в інформації щодо того, скільки коштів отримала місцева влада на реконструкцію та як вони були використані, зокрема рівень зацікавленості коливається від 76% до 56%.

Хоча корупція залишається проблемним питанням для українців, переважна більшість громадян у всіх областях (79%-93%) заявили, що не стикалися з корупцією при отриманні послуг у місті.

«Різке зниження кількості тих, хто стикався з корупцією на місцевому рівні, є важливим результатом для України. Це свідчить про роботу, яку провели місцеві органи влади, щоб побороти корупцію та зосередитись на потребах своїх виборців», – сказав Нікс.

Як і в попередньому муніципальному опитуванні IRI, українці продовжують прагнути вступу до ЄС і НАТО. Підтримка членства в ЄС коливається від 91% до 72% серед мешканців міст, які не знаходяться на передовій війни. Підтримка членства в НАТО коливається від 87% до 64% серед тієї ж групи.

«Українці вважають, що тісніші зв’язки з ЄС і НАТО відповідають їхнім інтересам, як показало наше опитування», – сказав Нікс.

Методологія

Опитування проводилося Соціологічною групою «Рейтинг» на замовлення Центру аналізу та соціологічних досліджень Міжнародного республіканського інституту у 21 місті України (Київ та усі обласні центри, де безпекова ситуація дозволяла провести дослідження) з 13 квітня по 14 травня 2024 року за допомогою face-to-face інтерв'ю на дому у респондентів. Вибірка складалася з 16,800 громадян віком від 18 років і старше. Отримані дані у кожному місті були зважені по статі та віку з використанням національних статистичних даних (станом на 1 січня 2022). Статистична похибка для кожного міста не перевищує ±3,5%. Досяжність респондентів у середньому склала 49%. Опитування було проведено за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).

  Київ, 6 червня 2024 року. — Проведене ЮНІСЕФ та Rating Group дослідження обізнаності з мінної безпеки та практики безпечної поведінки серед батьків та дітей 10–17 років показало, що найбільш небезпечну поведінку демонструють хлопці 14–17 років (62%), а також діти із сіл та малозабезпечених родин. 97% усіх опитаних дітей стверджують, що поінформовані про правила мінної безпеки. 

Дослідження проведене Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) в Україні та дослідницькою компанією Rating Group у межах гуманітарної допомоги ЄС у березні — квітні 2024 року по всій Україні з фокусом на 27 районах, які забруднені вибухонебезпечними предметами.

Результати найбільш комплексного в Україні дослідження обізнаності та поведінкових моделей серед дітей та їхніх батьків засвідчують, що небезпечна поведінка властива хлопцям із громад, території яких заміновано. До групи найвищого ризику прояву небезпечної поведінки щодо ВНП належать хлопці 14–17 років. Зокрема, вони більш самостійні, здебільшого проводить час поза домом і у нових місцях. Загалом діти із сільської місцевості та малозабезпечених родин мають вищий ризик прояву небезпечної поведінки. Дівчата старшого віку за такого ж рівня поінформованості схильні демонструвати більш безпечну поведінку щодо мін та ВНП (48% — низький ризик серед дівчат та 38% — серед хлопців). Група найменшого ризику — це діти віком 10–13 років.

Понад 90% опитаних дітей стверджують, що їм розповідали про правила мінної безпеки. Зокрема, найкращу поінформованість та знання правил мінної безпеки продемонстрували діти із Запорізької, Харківської, Херсонської, Донецької й частково Сумської областей. У забруднених мінами та ВНП районах Чернігівської, Київської та Житомирської областей цей показник нижчий (на рівні, зафіксованому серед опитаних із «незабруднених» територій центру країни). Найгірші результати обізнаності показали діти із західних областей, де й загрози, пов’язані з мінами та ВНП, найнижчі.

«Важливо розуміти, що висока обізнаність з темою ще не дорівнює безпечній поведінці. Поінформовані діти про правила мінної безпеки, можуть демонструвати ризиковану поведінку з інших причин. Саме тому ЮНІСЕФ разом з партнерами реалізує програми поведінкових змін для формуванням культури безпеки серед дітей, підлітків та їхніх опікунів», — наголосив Мунір Мамедзаде, голова Представництва ЮНІСЕФ в Україні. 

Ключові фактори, які впливають на дитячу поведінку:

• Дозвілля. Компʼютерні ігри знижують сприйняття мінних ризиків — до ризикованої поведінки більш схильні діти, які багато часу проводять онлайн («сидять у телефонах») або часто грають у комп'ютерні ігри, особливо шутери. Частіше грають у комп’ютерні ігри хлопці, що притуплює відчуття загрози в реальному житті. Водночас діти, які проводять час із родиною, за читанням книг або переглядом фільмів удома, менш схильні до ризикованої поведінки. Попри те що понад 80% опитаних дітей знають про небезпечні місця, де вони можуть натрапити на ВНП, значна частка дітей із «забруднених» районів проводять свій вільний час саме там. Зокрема, діти з високим рівнем ризикованої поведінки на дозвіллі перебувають поруч із водоймами (70%), у лісах, лісосмугах, на полях (70%), гуляють на мостах чи біля них, поблизу залізничних колій, у зруйнованих і покинутих будівлях (близько 50%), на покинутих військових позиціях або біля техніки (30%).
• Формати навчання. Заходи з інформування та уроки із застосуванням принципу навчання через гру (едютеймент) сприяють формуванню безпечної поведінки. Діти, які отримували інформацію про мінну небезпеку з мультфільмів і коміксів ЮНІСЕФ, показали одні з найкращих результатів обізнаності із правилами безпечної поведінки. Наприклад, серед дітей, які переглядали комікси і брошури із завданнями від ЮНІСЕФ, 59% мають низький рівень ризику і лише 9% — високий рівень небезпечної поведінки. 
• Залучення батьків. 50% дітей, із якими дорослі неодноразово розмовляли про мінну загрозу, демонструють безпечну поведінку, на відміну від тих дітей, із якими батьки розмовляли рідко (32% — безпечна поведінка) або не розмовляли про це взагалі (31% відповідно).
• Міфи про міни заважають сприймати правила безпечної поведінки. Згідно з результатами якісного етапу дослідження, значна частка дітей вірить у поширені міфи, а саме що не варто використовувати телефон поруч із міною, бо від сигналу вона може здетонувати; що міна з часом деактивується, якщо пролежить у землі кілька років; що можна торкатися розірваного снаряда чи відпрацьованої міни, а також наближатися до протитанкових мін; що мін можна (!) торкатися, але обережно, якщо сапери вже витягли тротил.  

«Російська війна в Україні залишає по собі смертоносну спадщину у вигляді вибухонебезпечних предметів та мін, на очищення землі від яких потрібні десятиліття. На жаль, ситуація погіршується з кожним днем, і все більше і більше життів опиняється під загрозою, — сказала Клаудія Амарал, голова Офісу гуманітарної допомоги ЄС в Україні. — Саме тому Європейський Союз інвестує зусилля та кошти, щоб звільнити Україну від смертельних пасток та підвищити обізнаність українців, особливо найменших, щодо того як захиститися від загроз, пов'язаних із життям на забруднених територіях».

Згідно з результатами дослідження, основним джерелом знань про мінну небезпеку для дітей є заклади освіти та батьки. Діти із «забруднених» районів здебільшого отримують таку інформацію під час навчання та від батьків, рятувальників, військових і поліцейських. І якщо дітям молодшого шкільного віку частіше проводять тематичні заняття у школі або вони дізнаються про мінну загрозу від батьків чи з мультфільмів, то старші діти черпають інформацію із соцмереж, інтернет-сайтів, від рятувальників і військових. 

Міністр внутрішніх справ Ігор Клименко зазначив: «Дослідження показує, що альтруїзм залишається рушійною силою небезпечної поведінки: діти прагнуть допомогти в біді іншим — друзям, знайомим або ж тваринам, — чим наражають себе на високий ризик, адже там, де одна міна, з високою ймовірністю є і інші. Більшість опитаних дітей хочуть надати медичну допомогу або врятувати, а не викликати одразу екстрені служби, забуваючи, що коли вони наближаються до постраждалого або замінованої території, то ризикують власним життям. Тож важливо сфокусувати наші зусилля на сприйнятті ризиків та формуванні безпечної поведінки». 

Понад 80% підлітків можуть ідентифікувати вибухонебезпечні предмети. Також діти краще знають (67%) порівняно з їхніми батьками (42%), за яким єдиним номером слід повідомити (101), якщо помітили небезпечний предмет. Показово, що молодші діти найкраще знають цей номер — 101. Однак що стосується попереджувальних знаків про загрозу ВНП поруч, то лише 55% дітей із «забруднених» районів розпізнають біло-червону кіперну стрічку як попереджувальний знак мінної небезпеки, решта не асоціюють її з цієї загрозою, вважаючи, що ця стрічка попереджає та забороняє прохід.  

Читати повний звіт за результатами дослідження  

Довідково

ЮНІСЕФ спільно з Міністерством внутрішніх справ, Міністерством освіти і науки, Державною службою з надзвичайних ситуацій та партнерами у 2023–2024 роках проінформували про мінну безпеку понад 8 млн українців, а також залучили 1,5 млн дітей та 500 тис. батьків до навчання правил мінної безпеки. Через поведінкові комунікаційні кампанії, інтерактивні заняття у громадах та спеціальні проєкти, як-от мобільні класи безпеки та мультфільми й комікси із псом Патроном, діти, молодь та їхні батьки по всій Україні вивчають правила, які рятують життя. Окрім того, ЮНІСЕФ запустив спеціальний курс про те, як ефективно навчати дітей мінній просвіті, для освітян, рятувальників та представників поліції.  

Про дослідження

Дослідження обізнаності з мінної безпеки та практики безпечної поведінки серед батьків та дітей 10–17 років проводилося з 16.03.2024 по 25.04.2024. Метою було дослідити рівень обізнаності дітей 10–17 років щодо мінної небезпеки, вміння розпізнати ВНП, а також дізнатися, які формати найкраще працюють у навчанні дітей таких правил і кому вони довіряють найбільше, як дозвілля і медіаспоживання дітей впливає на їхню поведінку щодо ВНП. Окрім того, опитано батьків, які мають дітей віком 10–17 років, з метою визначити їхню роль у формуванні безпечної поведінки дітей та їхній рівень обізнаності з мінною небезпекою. 

Загалом опитано 25 500 респондентів (12 750 батьків та 12 750 дітей), включаючи всеукраїнську випадкову вибірку (4 128 респонтентів), яка репрезентативна для сімей з дітьми 10-17 років та бустерну випадкову вибірку (21 372 респондентів), яка репрезентативна для сімей з дітьми 10-17 років для кожного з 27 забруднених районів Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Запорізької, Київської, Миколаївської, Сумської, Харківської, Херсонської та  Чернігівської областей. Опитування відбувалось на всіх територіях, окрім тимчасово-окупованих та територій, де на момент опитування відсутній мобільний зв'язок.

Дослідницька лабораторія Rating Lab у складі професійних дитячих психологів та експертів із соціальних і поведінкових змін Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) розробила авторський тест на знання правил мінної безпеки та визначення потенційно небезпечної поведінки для дітей 10–17 років. Тест ліг в основу кількісного телефонного опитування батьків та кількісного онлайн-опитування (тестування) дітей. Додатково проведено серію фокус-групових досліджень із дітьми. 

На тлі масованих ударів росії по українським енергетичним об’єктам, Соціологічною групою «Рейтинг» було проведене опитування щодо роботи енергетичного комплексу України, спрямоване на дослідження обізнаності, оцінок та планів українців у контексті енергоспоживання.

Обізнаність щодо ситуації в енергетиці

• Близько 80 % опитаних знають про удари по енергетичним об’єктам, з них 38 % добре поінформовані, 43% поінформовані частково, 12 % знають дуже мало. Нічого не знають про удари 6 %. Мешканці міст та центральних областей мають вищу обізнаність. 
• Більше половини (57%) респондентів зустрічали в мережі фото-, або відеоматеріали, які демонструють масштаб руйнувань енергетичних об’єктів. Опитані з міст та більш забезпечені групи зустрічали такі матеріали частіше.
   

Оцінка ситуації з енергопостачанням

• Третина опитаних (35 %) вважають, що енергетична інфраструктура повністю витримує виклики у формі ракетних ударів, натомість більшість (56 %) — вважають, що витримує частково; ще 4 % оцінюють ситуацію як дуже критичну. 
• Для 54 % опитаних ситуація з неперервним електрозабезпеченням є скоріше хорошою, відключення не відбуваються. Натомість 41 % опитаних зазначили, що відключення відбуваються зрідка. Про погану ситуацію зазначають 4 %. Опитані зі східних областей зазначають про відключення найчастіше — 17 % відповіли, що відключення відбуваються часто або постійно. 
• 74 % респондентів вважають, що ракетні удари по енергооб’єктам є довгостроковою стратегією рф, спрямованою на руйнування української енергетики. 7 % мають думку, що такі дії є епізодичними. Близько 19 % - не визначилися з цього питання.
• 76% респондентів чули про заклики представників енергетичної галузі до зменшення споживання електроенергії в пікові години. Мешканці центральних областей, міст, заможніші та старші опитані частіше зазначають, що чули про такі заклики.
• Дві третини опитаних вказали, що стабільне забезпечення електроенергією є важливим для них, проте є можливість терпіти короткочасні перебої. Ще 27 % зазначили, що стабільне енергозабезпечення є надзвичайно важливим для них. Лише 7 % відповіли, що стабільне енергозабезпечення не є важливим і вони готові терпіти довготривалі перебої.
• Якщо ситуація з енергозабезпеченням буде погіршуватись, 54 % опитаних планують використовувати power bank-и, 43 % — альтернативні джерела енергії. Пунктами незламності планують скористатися 22 %, послугами громадських місць — 19 %. 5 % розглядають можливість зміни місця проживання в межах України, ще 4 % планують виїхати за кордон у випадку погіршення енергозабезпечення.
• Містяни, молодші та заможніші опитані частіше за інші групи зазначають про плани використання індивідуальних накопичувачів енергії. Альтернативними джерелами енергії планують активніше користуватися опитані із Центру та Заходу, мешканці сіл. Звернення до Пунктів незламності чи громадських місць частіше відзначали мешканці міст та менш забезпечені.

Відновлення енергетичної інфраструктури 

• 70% опитаних вважають, що минулорічне підвищення тарифу дозволило відновити на належному рівні пошкоджені об’єкти енергетичної інфраструктури. На питання про те, чи були відновлені потужності протягом минулого року, 59 % респондентів  відповіли, що інфраструктура була відновлена на достатньому рівні, 11 % — що відновлена повністю. Ще 15 % респондентів вважають, що інфраструктура була відновлена на недостатньому рівні, 2 % — що не була відновлена взагалі. 13 % опитаних не змогли визначитись щодо цього питання. Мешканці східних областей, обласних центрів та опитані середнього віку оцінюють ефективність відновлення гірше.
• На думку 41 % респондентів, всю енергетичну інфраструктуру потрібно відновлювати вже зараз. 52 % вважають, що наразі відновлювати потрібно тільки найважливіші об’єкти, а решту — після війни. Ще 3 % дотримуються думки, що будь-яке відновлення потрібно відкласти на післявоєнний період. Мешканці Півдня та міст частіше вважають, що всю інфраструктуру потрібно відновлювати вже зараз

Ставлення до підвищення тарифів

• Більше половини (55%) опитаних з розумінням ставляться до підвищення тарифів з метою забезпечення ремонту зруйнованих об’єктів інфраструктури. Зокрема 45 % опитаних вважають, що для забезпечення ремонтної кампанії можуть бути підвищені тарифи на електроенергію з урахуванням матеріального статку та обсягів споживання домогосподарства, ще 10 % — що тариф варто підвищити всім споживачам. Разом з тим, 40 % вважають, що підвищувати тарифи не треба, навіть за умов погіршення ситуації з електропостачанням. Про необхідність підвищення тарифів з урахуванням статку та споживання частіше зазначають мешканці центральних областей, обласних центрів, молодші та заможніші опитані. 
• Більшість респондентів (67 %) погоджуються з тим, що у випадку підвищення тарифів незахищені верстви населення мають отримати допомогу від держави. Близько чверті (26 %) з цим не погоджуються. Опитані із сільської місцевості та групи з нижчим доходом частіше за інших не погоджуються з цією тезою.

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв’язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України.  Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення.  Вибіркова сукупність: 1200 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing — телефонні інтерв’ю з використанням комп’ютера). На основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 2,8 %. Терміни проведення: 6-8 травня 2024 р.

Нещодавно Соціологічна Група Рейтинг завершила масштабне дослідження в співпраці з всесвітньо відомим інститутом досліджень Gallup International. Опитування відбувалось в межах проєкту “End of Year” 2023.  

Знайомимо з шостою темою масштабного дослідження:  чи була перебільшена загроза від коронавірусу?

Загалом, в світі майже половина опитаних згодна з твердженням, що загроза коронавірусу була перебільшеною. Ще чверть дала невизначену відповідь “і згодні, і не згодні”. Інші або не згодні, або не дали відповідь

• В Україні одна з найбільших в Європі кількість згодних з твердженням про перебільшення коронавірусної загрози: 53% згодні з твердженням, 30% не згодні, 16% і згодні, і не згодні. В інших країнах Європи з цим твердженням було менше згодних.
• Загалом з твердженням “Я вважаю, що загроза від коронавірусу була перебільшена” найбільше згодні (більше 60%) опитаних у п’яти країнах: Боснії і Герцеговині, Косово, Азербайджані, Румунії і Грузії.
• Близький Схід також демонструє високий рівень згоди з тим, що загроза COVID-19 була перебільшеною: Афганістан (62%), Ірак (59%) і Сирія (57%),
• Найбільший відсоток не згодних з цим твердженням спостерігається серед європейських країн: це Іспанія, Швеція, Велика Британія та Німеччина.  
• В США і Канаді майже однаковий відсоток згодних відносно не згодних з твердженням про перебільшення загрози.
• Щодо південної Америки, в Мексиці один з найвищих в світі відсотків тих, хто вважає: загроза від коронавірусу не була перебільшеною. В Аргентині і Еквадорі також схожий показник.

‍

Міжнародне опитування Gallup International End of Year Survey (EoY) — це щорічна традиція, започатковане та розроблене дослідження  в 1977 році. Відтоді опитування проводиться щороку. Цього року проєкт проводився в 41 країні світу.

Нещодавно Соціологічна Група Рейтинг завершила масштабне дослідження в співпраці з всесвітньо відомим інститутом досліджень Gallup International. Опитування відбувалось в межах проєкту “End of Year” 2023.  

Знайомимо з п’ятою темою масштабного дослідження: рівень демократії.

Україна є шостою серед досліджуваних країн по рівню цілковитої згоди з твердженням що “Демократія може мати свої недоліки, але це - найкраща система правління”. У цьому тренді вона приєднується до Європейських країн, перші п’ять позицій займають Швеція, Австрія, Німеччина, Іспанія, Швейцарія.  

В цілому в Україні з цим твердженням згодні 64%, 14% і згодні, і не згодні, і лише 16% з цим не погодились.

Найбільше незгодних з тим, що демократія найкраща форма правління серед опитаних в Іраку, Кенії, Пакистані, Перу, Молдові.

Також Україна входить у топ десять країн, які відповіли що їх країною керує воля народу. З цим погодились 44%, 17% частково згодні, однак 36% так не вважають. Серед країн, які вважають що їх державою керує воля народу Швеція, Індія, Афганістан, Косово, Швейцарія, Малайзія.

Найменше відчувають, що народ керує країною у Боснії та Герцеговині, росії, Болгарії, Північній Македонії.

Міжнародне опитування Gallup International End of Year Survey (EoY) — це щорічна традиція, започатковане та розроблене дослідження  в 1977 році. Відтоді опитування проводиться щороку. Цього року проєкт проводився в 41 країні світу.

Нещодавно Соціологічна Група Рейтинг завершила масштабне дослідження в співпраці з всесвітньо відомим інститутом досліджень Gallup International. Опитування відбувалось в межах проєкту “End of Year” 2023.  

Знайомимо з четвертою з десяти темою масштабного дослідження:  готовність за умов війни воювати за свою країну.

Україна має найвищу готовність воювати за свою країну серед Європейських країн, при чому  питання для українців було прямим і не носило гіпотетичний характер. Відсоток тих, хто готовий, становить 62%, що майже удвічі більше за тих, хто не готовий – таких 33%, тих, хто ще не визначився із відповіддю всього 4%.  

• Найбільшу готовність за умов війни воювати за свою країну демонструють респонденти з країн Азії.
• Вірменія та Саудівська Аравія продемонстрували найвищий рівень готовності воювати за власну країну: їх показники складають відповідно 96% та 94%. Високий рівень готовності також мають такі країни як Азербайджан, Грузія, Афганістан, Індія та Пакистан.
• У країнах Америки та Європи найбільший показник тих, хто не визначився.
• Вищу готовність воювати демонструють респонденти з країн Центрально-Східної Європи, найнижчу – Південної. Загалом найменше серед європейських країн готові воювати за свою державу в Італії, Німеччині, Австрії, Іспанії, Болгарії.
• В цілому найменше тих, хто відповів, що готовий воювати за свою країну серед японців.
• Серед сусідів України відносно більшу готовність воювати за свою країну вислови у Молдові, де цей відсоток трохи більше половини. У Румунії та Польщі відсоток готовності воюти дещо менше половини опитаних.

‍

Міжнародне опитування Gallup International End of Year Survey (EoY) — це щорічна традиція, започатковане та розроблене дослідження  в 1977 році. Відтоді опитування проводиться щороку. Цього року проєкт проводився в 41 країні світу.

Нещодавно Соціологічна Група Рейтинг завершила масштабне дослідження в співпраці з всесвітньо відомим інститутом досліджень Gallup International. Опитування відбувалось в межах проєкту “End of Year” 2023.    

Знайомимо з третьою темою масштабного дослідження: ставлення до BRICS. BRICS це міжурядова організація, до складу якої входять Бразилія, росія, Індія, Китай, Південна Африка, Єгипет, Ефіопія, Іран та Об’єднані Арабські Емірати.

За загальним показником серед всіх країн немає ні вираженого негативного, ні вираженого позитивного ставлення до альянсу.

• Найбільш негативне ставлення до глобального альянсу БРІКС демонструють респонденти в США та в країнах Європи. Загалом найбільш негативне ставлення до альянсу має Швеція.
• Україна також входить до тих країн, що мають найбільш негативне ставлення до альянсу. Водночас, серед українців 40% не знають нічого про цей альянс.
• Навіть серед членів альянсу частина громадян не поінформована про це: серед опитаних в новоприєднаній Суадівській Аравії половина не знає нічого про альянс.
• Серед опитаних країн-членів найбільший відсоток негативного ставлення до альянсу спостерігається у Індії. А найбільш позитивне ставлення серед росіян.
• В цілому найбільш позитивне ставлення до глобального альянсу БРІКС демонструють респонденти з країн Африки, Латинської Америки, Центральної Азії.

‍

Міжнародне опитування Gallup International End of Year Survey (EoY) — це щорічна традиція, започатковане та розроблене дослідження  в 1977 році. Відтоді опитування проводиться щороку. Цього року проєкт проводився в 41 країні світу.

Нещодавно Соціологічна Група Рейтинг завершила масштабне дослідження в співпраці з всесвітньо відомим інститутом досліджень Gallup International. Опитування відбувалось в межах проєкту “End of Year” 2023.    

Знайомимо з другою з десяти темою масштабного дослідження: ядерна загроза.

Україна входить до країн, серед яких найнижчий рівень страху щодо ядерної загрози.

• Загалом протягом року у світі не відбулося значного зменшення страхів від ядерної загрози. Дві п'ятих опитаних зараз бачать високий ризик використання ядерної зброї. Майже така ж частка оцінок помірного ризику, і лише 14% не бачать ризику.
• В цілому у європейських країнах менше респондентів оцінюють загрозу застосування ядерної зброї як високу, ніж в країнах Азії, Африки та Південної Америки, де оцінки щодо ядерної загрози більш песимістичні.
• Водночас найбільше бояться ядерної загрози серед європейських Італія, Португалія, Румунія, де більше половини оцінила загрозу як високу.
• Індонезія, Нігерія, Еквадор, Сирія, Аргентина - мають найвищий показник оцінки ядерної загрози як високої.
• Натомість Україна, Іран, Пакистан, Вірменія - мають найвищий відсоток, що такого ризику немає.
• Наймолодша група респондентів має найбільш песимістичні оцінки щодо ядерної загрози.  

Міжнародне опитування Gallup International End of Year Survey (EoY) — це щорічна традиція, започатковане та розроблене дослідження  в 1977 році. Відтоді опитування проводиться щороку. Цього року проєкт проводився в 41 країні світу. В Україні опитування проводила Група Рейтинг.

Нещодавно Соціологічна Група Рейтинг завершила масштабне дослідження в співпраці з всесвітньо відомим інститутом досліджень Gallup International.

Опитування відбувалось в межах проєкту “End of Year” 2023.  

Знайомимо з першою з темою масштабного дослідження: очікування від 2024 року.

Загалом, близько 40% опитаних у всьому світі очікують кращого майбутнього року, близько 25% — очікують гіршого. Ще третина очікують такого ж року як попередній.

• Більшість людей по всьому світу очікує, що 2024 рік буде відзначатися неспокоєм, а не миром.
• Більшість також прогнозують економічні труднощі, а не економічне процвітання у наступному році.
• В Україні 26% очікують більш мирного року, 33% — більш неспокійного і 36% — такого ж. Решта не змогли відповісти.
• Західні країни визначаються більшою стурбованістю. Найпозитивніші очікування мають країни Глобального Півдня та Далекого Сходу, наприклад, Афганістан та Індонезія, які досягають 68% позитивних очікувань щодо миру та війни.
• Україна також демонструє більш позитивні очікування щодо 2024 року порівняно з іншими країнами — кожен другий сподівається на кращий рік, ніж попередній.
• Натомість найнижчий рівень очікувань на позитивні зміни у 2024 році демонструють європейські країни.

Міжнародне опитування Gallup International End of Year Survey (EoY) — це щорічна традиція, започатковане та розроблене дослідження  в 1977 році. Відтоді опитування проводиться щороку. Цього року проєкт проводився в 41 країні світу.